Рекомендації для батьків та освітян щодо захисту дитини в цифровому середовищі.

На глобальному рівні кожен третій користувач Інтернету молодше 18 років – гігантська величина, зважаючи на той факт, що у 2018 році більше половини населення світу застосовувало Інтернет. У країнах, що розвиваються, основними користувачами Інтернету є діти, які дорослішають разом з Інтернетом і першими долучаються до рухомого зв’язку . В умовах, коли дедалі більше дітей у всьому світі отримують доступ до Інтернету, реалізація їх прав часто-густо формуватиметься під впливом того, що відбувається у Мережі.

Доступ до Інтернету має істотне значення для реалізації прав дітей. Тепер, коли кожна третя дитина є користувачем Інтернету, у світі ще залишаються 346 мільйонів дітей, які не мають можливості під’єднання до Мережі . Ті, хто, здавалося б, мають в першу чергу скористатися можливостями, що надаються Інтернетом, зазвичай є найменш долученими. Ми бачимо, що в африканському регіоні приблизно 60 відсотків дітей не мають доступу до Мережі, тоді як в Європі їх кількість становить 4 відсотки .

Що стосується доступу до Інтернету, то тут також існують істотні відмінності залежно від статевої приналежності. Дослідження показують, що в кожному регіоні, за винятком Північної та Південної Америки, кількість чоловіків-користувачів Інтернету чисельно перевершує кількість жінок-користувачів. У багатьох країнах дівчатка не мають таких самих можливостей доступу, як хлопчики. І навіть тоді, коли вони мають ці можливості, над ними нерідко здійснюється контроль та на них поширюється набагато більше обмежень щодо використання Інтернету.

Цифровий розрив не обмежується проблемою доступу. Діти, які використовують переважно мобільні телефони, а не комп’ютери, можуть придбати тільки другий за якістю онлайновий досвід, а ті, в кого відсутні цифрові навички, або ті, хто володіє тільки мовою етнічних меншин, нерідко не можуть знайти в Мережі відповідний контент. У дітей із сільських районів з більшою ймовірністю можуть бути зламані паролі або поцуплені гроші. Крім того, вони гірше володіють цифровими навичками, витрачають більше часу в Мережі (зокрема, граючись в ігри) та відчувають менше посередництва й контролю з боку батьків .

Як діти, так і дорослі повідомляють, що цифровий розрив викликає у них постійне занепокоєння, а отже вимагає цільового інвестування та творчих рішень. За таких умов кількість дітей в Мережі постійно збільшується, проте чимало з них не отримують належного керівництва з боку батьків, освітян та інших авторитетних дорослих. У результаті діти продовжують наражатися на ризик.

Інтернет став технологією, що надає істотні переваги й можливості. Переваги Інтернету та пов’язаних з ним цифрових технологій особливо помітні дітям та молодим особам. Ці технології змінюють спосіб нашого спілкування один з одним та відкривають безліч нових шляхів для ігор, прослуховування музики й участі у різноманітних культурних заходах, долаючи численні бар’єри. Перебуваючи в цифровому середовищі, діти можуть розширити свої горизонти, скориставшись можливостями збору інформації та встановлення зв’язків. Доступ до ІКТ дозволяє їм набути навичок, що доповнять інші форми їх участі поза мережею. Інтернет є засобом отримання доступу до послуг у сфері охорони здоров’я та освіти, а також інформації, яка має неабияке значення для молодь, але може розглядатися як табу в суспільстві, до якого вони належать. Діти та молодь нерідко стають першими, хто приймає та застосовує нові можливості, що представлені Інтернетом. 4 Рекомендації для батьків та освітян щодо захисту дитини в цифровому середовищі

Звісно, не можна заперечувати той факт, що з появою Інтернету виникло безліч завдань щодо гарантування безпеки дітей та молоді, які потребують рішення, як через те, що вони є значущими самі по собі, так і через те, що важливо донести до кожного, хто сумнівається, той факт, що Інтернет є тим середовищем, якому можна довіряти. Так само важливо не допустити того, щоб занепокоєння з приводу захисту дітей та молоді в цифровому середовищі стало приводом для виправдання звинувачень у порушенні свободи слова, свободи вираження своїх думок та свободи зібрань. Надважливо, щоб наступне покоління могло впевнено використовувати Інтернет, щоб воно мало змогу, своєю чергою, продовжувати користуватися перевагами його розвитку. Таким чином, під час обговорення питань з безпеки дітей та молоді в цифровому середовищі вкрай важливо обрати золоту середину.

Потрібно відкрито обговорювати ризики, з якими можуть мати справу діти та молодь в цифровому середовищі, щоб навчити їх розпізнавати ризики, а також запобігати або ліквідувати збитки, якщо вони були заподіяні, без надмірного залякування дітей та перебільшення небезпеки. Малоймовірно, що підхід, де враховуються винятково або в основному негативні аспекти технології, серйозно сприйматиметься дітьми та молодими особами. Батьки та освітяни можуть нерідко опинитися у невигідному для себе становищі, оскільки молодь часто-густо знає про технології та їх можливості більше, ніж люди старших поколінь. Дослідження показали, що велика частина дітей здатна відрізнити кіберБулінг від простого жарту або підсміювання в Мережі, усвідомлюючи, що кіберБулінг має на меті заподіяти шкоду. У багатьох частинах світу діти дійсно добре розуміють ризики, з якими вони мають справу в Мережі .

Однак, хоча можна зробити висновок, що зусилля з навчання дітей навичкам керування онлайновими ризиками є ефективними, ще існують можливості для підвищення інформованості багатьох в усьому світі, надто з лав уразливих груп, і саме на цих дітей мають бути спрямовані узгоджені зусилля, зокрема, для того, щоб підвищити їх обізнаність про наявність служб допомоги жертвам кіберБулінг та інших форм онлайнових ризиків. Попереду ще багато проблем. Проблеми створює не тільки доступ до підключеного світу. Стрімкість змін в технологіях створює проблеми гарантування безпеки дитини в цифровому середовищі. Багато дітей досліджують складний ландшафт цифрових засобів.

Досягнення у сферах штучного інтелекту та машинного навчання, віртуальної та доповненої реальності, великих даних, розпізнавання осіб, робототехніки й Інтернету речей покликані ще більше змінити способи роботи в середовищі. Важливо, щоб усі зацікавлені сторони планували свої дії, осмислювали наслідки таких змін для дітей та знаходили способи надання підтримки у формуванні в них необхідної цифрової грамотності, щоб не тільки вижити, а й досягти успіхів у цифровому майбутньому.

"Як навчити дитину працювати самостійно?"

Кожен з батьків, звісно, прагне, щоб його дитина стала самостійною людиною. Але нерідко трапляється так, що син або донька виростають, створюють свою сім’ю, виховують власних дітей, але так і залишаються залежними, безпорадними в скрутних ситуаціях, як кажуть, «несамостійними».

Чим же керуватися, щоб виховати такі якості, як відповідальність за свої вчинки, здатність самостійно приймати рішення і захищати власну гідність, впевненість у собі і своїх силах? Напевно, кожен з батьків хотів би в майбутньому бачити свою дитину саме такою.

Виховання дитини - це, з одного боку творчий, цікавий процес, який приносить батькам справжнє задоволення і багато щасливих переживань, з іншого боку, виховання -   тривалий і складний процес. Він потребує від батьків уважного ставлення і сумління, тому що кожен малюк - це унікальна особистість, але є певні закономірності в процесі розвитку, характерні для будь-якої особи.

Американські психологи Бері і Дженей Уайнхольди визначають чотири стадії процесу індивідуального розвитку дитини від стадії повної залежності від батьків (стадія співзалежності) до повної самостійності (стадія взаємозалежності).

За сприятливих умов, процес індивідуального розвитку дитини як особистості завершується в 12 років, тобто дитина в цьому віці має стати самостійною. На кожній з цих стадій дуже важливо, щоб батьки поступово навчали дитину самостійності і відповідальності, були поруч, підтримували дитину на її нелегкому шляху засвоєння нових знань і навичок.

Перша стадія - співзалежності - триває близько 6-9 місяців. На цій стадії дитина ще не відчуває себе окремою особистістю, вона існує в атмосфері єднання і злагоди зі своєю матір’ю. Основна потреба дитини на стадії співзалежності - це постійний догляд і комфорт. Якщо у немовляти виникають будь-які потреби (в їжі, питті, теплі, обіймах тощо), але батьки в силу певних причин не звертають на це уваги, малюк відчуває безпорадність і страх, що створює підґрунтя для розвитку невротичного стану.

Тільки в умовах постійної турботи, любові і дбайливого догляду з боку матері, батька та інших дорослих дитина зростає емоційно врівноваженою і здоровою.

Ця стадія закінчується, коли малюк починає повзати і ставати на ніжки.Друга стадія - протизалежність - припадає на вік від 1,5 до 3 років. У дитини переважає прагнення пізнавати навколишній світ та відокремлюватись. Вона намагається якомога більше навчитись, часто повторює «Я сам». Батьки в цей період також переорієнтовуються на свої особисті інтереси, такі як кар’єра, власні взаємовідносини.

На цій стадії, окрім вміння ходити, говорити, самостійно їсти, дитина також навчається важливим емоційним вмінням:

• відкладати задоволення,
• розуміти заборону,
• відчувати зв’язок з батьками та іншими членами родини,
• довіряти оточуючим.

Після завершення другої стадії малюк плавно переходить до третьої стадії свого розвитку - стадії незалежності.

Протягом цієї стадії, яка звичайно триває до 6 років, дитина більшу частину часу може діяти автономно, але все ще потребує постійної підтримки і контролю з боку батьків та інших членів сім’ї.

 В цей період в особистісному розвитку малюка відбуваються важливі зміни:

-      розвивається відчуття власного «я», окремого від інших;

-      розвивається наполегливість, а також здатність розраховувати на себе при зіткненні з труднощами або критикою;

-      розвивається здатність брати на себе відповідальність за свої дії та рішення;

-      розвивається вміння і потреба ділитися з іншими;

-      розвивається вміння ідентифікувати свої відчуття та відчуття інших;

-      досягається повна незалежність в повсякденних справах (вмивання, одягання, користування туалетом тощо).

Після третьої стадії дитина підготовлена до завершальної четвертої стадії особистісного розвитку - взаємозалежності, яка триває в період від 6 до12 років.

У цьому віці у дитини формується своя власна особиста думка про себе і оточуючий світ. У взаємовідносинах з дорослими і однолітками в поведінці дитини спостерігаються коливання: то прагнення до близьких стосунків, то намагання відокремитись. Головне, чого дитина має досягти у взаємовідносинах з оточуючими - це самодостатність, тобто відчуття комфорту, незалежно від того, подобається вона іншим чи ні, знаходиться вона у близьких взаємовідносинах чи ні. Така дитина спроможна самостійно приймати важливі для себе рішення (говорити «ні», робити вибір і т.д.) та відповідати за свої вчинки.

Звісно, що від дорослих, які виховують дитину, залежить, як успішно вона пройде всі стадії особистісного розвитку і стане самостійною та відповідальною. За несприятливих умов і певних недоліків виховання, дитина залишається на стадії співзалежності, що зумовлює виникнення проблем у стосунках з оточуючими (залежність від партнерів), в самореалізації або спричиняє залежність від хімічних речовин (наркотики, алкоголь, переїдання тощо).

 Які ж необхідні умови для розвитку самостійності і відповідальності?

 Сприймання дитини такою, якою вона є і приймання її такою, якою вона є

Батьки, вчителі, вихователі, дорослі члени сім’ї та інші авторитетні особи повинні з самого народження уважно ставитись до природних рис характеру і здібностей дитини і не намагатись підлаштовувати її під свїй ідеал. Бешкетник, скільки б його не лаяли і не докоряли йому, все одно не стане ходити по струнці. Але від дорослих залежить, виросте він хуліганом або стане ініціативною людиною. У такої дитини є важлива для розвитку підприємливості риса - здатність ризикувити, і батькам важливо навчити дитину розрізняти розумний ризик від небезпечного і безрозсудливого.

Замкнена дитина ніколи не стане душею компанії, але від дорослих залежить, чи навчиться вона спілкуватися з оточуючими і поводити себе впевнено за будь-яких обставин, чи буде страждати від невпевненості в собі при спілкуванні з людьми.

Не варто вишукувати в своїй дитині недоліки і викорінювати їх. Більш ефективно розвивати природні здібності і позитивні риси характеру малюка.

Але важливо пам’ятати, що у кожної людини є свої ресурси, можливості і вони не безмежні. Виходячи з цього, задача батьків - визначити головні риси характеру своєї дитини і ставитись з повагою до особистості в будь-якому віці.

Довіра і заохочування дитини на різних етапах її розвитку

Якщо ви не довіряєте дитині і постійно намагаєтесь вказувати, що і як треба робити, можливо, вона буде чудово виконувати всі свої обов’язки, але відчуття відповідальності та самостійності в ній так і не сформується. Воно виробляється лише там, де у людини є можливість вибору і він/вона самостійно приймає рішення.

Повага з боку дорослих до дитини як до особистості

Для формування самостійності, важливо, щоб потреби і бажання дитини сприймались дорослими уважно і серйозно. Це створює сприятливу атмосферу для її розвитку.

Не припустимо, щоб при спілкуванні з дитиною дорослі вживали сарказм, іронічні зауваження, висміювання. Якщо ви робите критичне зауваження, воно має бути направлене на її дії, вчинки, а не на дитину особисто.

Повага батьків до своїх власних інтересів та прав

Батько і мати, виявляючи турботу про своїх дітей, мають служити для них прикладом турботливого ставлення особисто до себе. Діти повинні постійно відчувати, що у батьків є їх особисті потреби. Батьки мають певні права: право побути на самоті, право на поважливе ставлення до себе, право на розумну тишу і спокій, право на особистий час і особисті стосунки тощо.

 

Які дії дорослих заважають розвитку самостійності у дітей ?

Надмірна опіка

Якщо дитину на кожному кроці безперервно контролювати, попереджувати, охороняти, вона почувається зовсім безпорадною і незграбною. Поступово у дитини зникає інтерес до будь-якої діяльності, яка знаходиться під невтомним контролем батьків, дідусів, бабусь та інших дорослих. Бернард Шоу з цього приводу писав: «Не всі батьки, на жаль, знають, скільки дітей мріють про те, щоб їх залишили у спокої».

В таких випадках батьки не враховують того, що отриманні насильницьким шляхом знання швидко забуваються і майже ніколи не використовуються в майбутньому. Людина може реалізувати свої знання і свої таланти тільки в тій сфері діяльності, якою вона займається за власним бажанням і з особистим інтересом.

З іншого боку, батьки повинні пам’ятати про фізичну безпеку дитини і не залишати її без догляду в небезпечному середовищі.

Нехтування реальними почуттями і потребами дитини

В багатьох сім’ях існують негласні правила, згідно з якими, дітям забороняється відкрито проявляти свої почуття, особливо негативні, обговорювати проблеми, що в них виникають, мати свою особисту думку. В таких сім’ях не заведено, щоб діти заперечували дорослим, мали свої особисті уявлення, відстоювали свої особисті права і інтереси. Коли син або донька наївно говорять правду, їх за це карають, критикують і принижують. В результаті діти привчаються самі нехтувати своїми потребами і не розвиваються як особистості, їм завжди буде здаватися, що їх благополуччя залежить від інших, що інші люди керують їх життям, примушують до тих чи інших вчинків.

В подібних випадках пріоритетними установками батьки вважають: “Думай, якщо є сумніви, спитай у дорослого або прочитай у довіднику”, але дитину не вчать довіряти своїм власним почуттям, навіть забороняють висловлювати свої почуття, особливо негативні.

Процес виховання в дитині самостійності і відповідальності - це процес, що потребує від дорослих максимальної уваги до дитини і до своїх власних почуттів і потреб.

Коли ваша дитина поводиться не самостійно і безвідповідально (лінується, не намагається добре вчитися, неохайний/на, має шкідливі для його/її здоров’я звички, грубо поводиться з вами тощо), спробуйте проаналізувати:

-  Чи задоволені особисто ви тим, як на даний момент склалося ваше життя?

-  Чи задоволені особисто ви собою, своїми досягненнями в житті, своїми стосунками з тими, хто вас оточує?

-  Чи задоволені ви тими стосунками, які побудували з вашою дружиною (вашим чоловіком)?

-  Чи хотіли б особисто ви, коли б мали стільки ж років, як ваш син або донька, зростати в такій же сім’ї, в такому ж емоційному оточенні, як ваша дитина?

Якщо ви відповіли «ні» хоча б на одне з цих запитань, то можливо ви своє невдоволення собою «проектуєте» на свою дитину, тобто поводитесь з нею занадто критично.

Критичне ставлення до дитини і результатів її діяльності

Підростаючи, ваш малюк постійно вчиться, засвоює нові знання і навички. Але якщо ви безперервно критикуєте кожен крок своєї дитини, вам не варто чекати від неї успіхів і відповідального ставлення до будь-якої справи.

Ще гірші результати спостерігаємо там, де критикують саму дитину. Якщо батьки вважають своїх сина або доньку лінивими, нездібними, безтурботними, нечесними тощо, це створює значну перешкоду у розвитку дитячої самостійності та позитивної самооцінки. Навіть якщо батьки лише думають про це, не критикуючи дитину вголос. Адже батьківська установка безпосередньо впливає на характер і вчинки дитини.

Пам’ятайте, що дитина, як правило, наділяє дорослих авторитетом і досвідом, навіть якщо вголос вона говорить протилежне. Таким чином, ваша батьківська установка впливає на дитину значно більше, ніж її ставлення до вас.

Тільки за умов, коли ви внутрішньо сприймаєте свою дитину як приємну, здібну, відповідальну, чесну людину, незалежно від складнощів і конфліктів, що виникають між нею і вами, вона виросте самостійною людиною, здатною приймати по відношенню до себе правильні рішення.

З другої стадії розвитку дитини (стадії протизалежності) батькам важливо, з одного боку, поважати прагнення дитини до самостійності і не заважати їй оволодівати новими навичками, а, з іншого боку, завжди бути готовими прийти дитині на допомогу, підтримати її в разі необхідності.

Батькам та іншим дорослим слід бути поруч з дитиною, але не заважати, коли вона набуває нового досвіду, наприклад намагається самостійно зашнурувати черевики або побудувати будиночок з кубиків. Навіть, якщо ви бачите, що малюк явно робить не так, не втручайтесь.

По-перше, шляхом проб і помилок дитина може впоратись самостійно.

По-друге, коли ви втручаєтесь в процес, ви заважаєте дитині і не дозволяєте їй реалізувати своє бажання вчитись чомусь новому.

Психологи підрахували, що у віці від одного до п’яти років діти звичайно чують від 15 до 20 тисяч разів слова «ні», «не роби», «не можна», «краще не треба», «не варто». Такі послання від авторитетних дорослих створюють у дитини підґрунтя для невпевненості в собі і в своїх можливостях. Для нейтралізації такого негативного уявлення про себе дитині потрібно, щоб вона мала можливість почути 15-25 тисяч разів: «так», «ти міг би», «можеш це зробити» тощо.

Таким чином, не втручайтесь у справу, якщо ваша дитина не звертається до вас по допомогу. Тільки в тих випадках, коли дитина просить вас допомогти чи зробити щось разом з нею, або ви бачите, що вона явно сама цього не зробить, вам необхідно її підтримати. Інколи достатньо, що ви спокійно будете спостерігати за її діями, підбадьорюючи словами, в інших випадках можна зробити разом ту справу, яку завтра вона вже зможе зробити сама.

Чим дорослішою стає ваша дитина, тим більше в неї відповідальності і самостійності. Всі навички, якими дитина оволоділа до 12 років, вона засвоїла, повторюючи дії дорослих.

У підлітковому віці між 12 і 16 роками діти вчаться приймати свої самостійні рішення. Сину або дочці важливо усвідомити, що він або вона - це особистість, яка існує окремо від інших і сама несе відповідальність за свої вчинки і за своє власне життя. Підліток вже повинен розуміти, що він сам здатен приймати рішення, які стосуються його навчання, вибору друзів, розподілу власного часу, догляду за своїм тілом тощо. Ви можете погоджуватись або ні з його(її) стилем життя, але і ви, і ваша дитина повинні усвідомити, що прислуховуючись до вашої думки, дитина приймає остаточне рішення самостійно, тому відповідальність за свої рішення і вчинки несе особисто. Коли стане ясно, які здібності проявляє ваша дитина, до чого вона прагне, ви можете підтримувати ті риси і навички, які вважаєте позитивними, але завжди пам’ятайте, що остаточне рішення належить вашій дитині.

Отже, ваше основне завдання в процесі виховання дітей - це безумовне прийняття вашого сина або доньки з усіма їх успіхами і складнощами, з усіма їх спрямуваннями і мріями, з усіма їх досягненнями і поразками. Але виховання - це не керівництво життям і вчинками ваших дітей, це не «викорінення їхніх недоліків» і не компенсація ваших власних проблем.

Якщо ви хочете бачити свою дитину самостійною і відповідальною, скільки б їй років сьогодні не було, найперше з чого варто було б почати - це ваша власна самостійність і відповідальність.

Якщо ви:

• берете на себе відповідальність за свої слова і вчинки,
• рішуче дієте в своїх інтересах,
• відчуваєте гордість за свої досягнення,
• достойно переживаєте невдачі, якщо щось відбувається не так, як вам хотілось би,
• відчуваєте свою здатність впливати на своє оточення - можете вважати, що своїм власним прикладом ви створили максимально сприятливі умови для розвитку своєї дитини як особистості.

Додавши безмірну батьківську любов, яку, ви, безумовно, відчуваєте до своїх сина або доньки, ви неодмінно виховаєте самостійну і відповідальну особистість.